044 528-85-07
093 975-24-93

Новели цивільного процесу України: експертиза з питань права

Частиною 2 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) до засобів доказування віднесені: письмові, речові та електронні докази, показання свідків та висновки експерта.

Висновкам експерта як окремому засобі доказування присвячений параграф 6 Глави 5, при цьому у цій же главі параграфом 7 визначені основні положення про висновок експерта в галузі права. Питання про доцільність закріплення висновку експерта з питань права у процесуальних кодексах, номінальне виведення його в один ряд з традиційними засобами доказування, про практичне значення даного інституту на сьогодні є досить актуальними та широко обговорюються науковцями та практиками.

За статтею 102 ЦПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Законодавством визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Частина 2 статті 102 ЦПК містить імперативне застереження: “предметом висновку експерта не можуть бути питання права. З цього приводу варто одразу зазначити про суперечність положень цитованої статті та змісту параграфу 7 Глави 5 ЦПК. І хоча законодавцем свідомо розмежований висновок експерта у загальному його розумінні від висновку експерта з питань права, на наш погляд, допущення подібних неточностей та явних суперечностей у тексті процесуального законодавства може призвести до виникнення подальших непорозумінь та ускладнень при правозастосуванні.

Закон України «Про судову експертизу», який є спеціальним нормативо-правовим актом, що регулює порядок проведення експертиз не містить на сьогодні жодних положень про експертизу з питань права. Статтею 1 цього закону визначено поняття судової  експертизи як  дослідження  на основі спеціальних знань  у  галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. З наведеної дефініції вбачається її змістовна обмеженість та невідповідність положеннями оновленої редакції ЦПК, зокрема згадуваного параграфу 7 Глави 5.

Текст ЦПК не містить законодавчого визначення поняття висновку експерта з питань права, на сьогодні законом закріплено тільки процесуальне право сторін звернутися за отриманням висновку до експерта з питань права. Аналогічні норми знайшли своє закріплення і в оновлених редакціях Господарського процесуального кодексу України, і в Кодексі адміністративного судочинства України.

Втім, висновки експертів (фахівців) у галузі права не є цілковитою  новелою цивільного процесу України та вже тривалий час застосовуються при прийнятті рішень судами вищих інстанцій. Так, Верховний Суд та Конституційний Суд України враховують висновки фахівців у галузі права щодо застосування певних положень законодавства при прийняті рішень. Підготовкою таких висновків займаються Науково-консультативні ради, що діють при названих судах. Рада утворюється із числа висококваліфікованих фахівців у галузі права. За результатами розгляду науково-консультаційних питань Ради приймають мотивовані рекомендації.

Науково-консультативна рада діятиме і при новоутвореному Верховному Суді. На разі опублікований список кандидатів до Ради, які в подальшому будуть обрані до її складу Пленумом Верховного суду.

Існує думка, що введення в судовий процес суб’єкта, який здійснює експертизу з питань права, суперечить неписаному процесуальному принципу «jus novit curia», тобто «суд знає право», який означає, що кожен суддя є професійним юристом, тобто по суті він сам і є експертом з правових питань і повинен краще за будь-якого спеціаліста самостійно їх вирішувати. Однак, коли мова йде про прийняття рішень вищими судами України, які в подальшому стануть обов’язковими для застосування при прийнятті рішень судами нижчих інстанції, звернення до спеціально створених Науково-консультативних рад має виключно позитивне значення та надає додаткову гарантію обґрунтованості відповідних рішень.

Що стосується положень оновленого ЦПК, то законодавець надає право звернутися до експерта у галузі права при розгляді справи у будь-якій судовій інстанції для надання висновку з обмеженого кола питань, а саме щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

При цьому законодавством закріплено, що висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Окрім того, статтею 115 ЦПК передбачено ряд інших положень, які суттєво обмежують значення експертного висновку з питань права як засобу доказування.

Даний висновок має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Законом передбачено право суду посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, однак при цьому суд має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Таким чином, на відміну від висновку експерта, який покликаний встановити та дослідити обставини, які входять до предмета доказування, тобто, стосується підтвердження обставин, висновок експерта у галузі права може лише дати відповідь щодо можливості застосування аналогії закону, аналогії права або роз’яснити зміст норм іноземного права, при цьому, не маючи своїм призначенням встановлення чи дослідження обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

З наведеного вище вбачається, що на сьогодні інститут висновку в галузі права залишається на перехідному етапі свого розвитку та не вважається доказом у цивільному процесі.

Таким чином, не дивлячись на те, що норми ЦПК щодо висновку експерта у галузі права знаходяться у главі, яка має назву «Докази та доказування», висновок експерта у галузі права є відмінним від висновку експерта інститутом. Запровадження у процесуальному законодавстві поняття «висновку експерта у галузі права» не змінює предмету судової експертизи та не розширює види засобів доказування, а лише надає сторонам можливість посприяти судді у визначенні норми законодавства чи закону, які підлягають застосуванню за аналогією законодавства чи аналогією права, а також здійснити коректне тлумачення норм іноземного права, що регулює спірні правовідносини.

Отже, висновок експерта у галузі права не є доказом у справі, не є різновидом висновку експерта, може бути поданий учасниками справи лише з обмеженого кола питань права, які стосуються випадків, коли правовідносини сторін не врегульовані або недостатньо врегульовані українським законодавством, при цьому долучення висновку експерта з питань права до матеріалів справи та його врахування судом не є обов’язковим.

При здійсненні аналізу норм законодавства в частині висновку експерта з питань права, виникає ряд запитань стосовно того, до кого можуть звернутися учасники справи для отримання такого висновку. Тобто, хто вважається експертом з питань права та які вимоги до таких осіб визначив законодавець?

Вимоги до осіб, які можуть бути експертами з питань права, на наш погляд, сформульовані у процесуальному законодавстві не досить вдало. Так, експертом може бути особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Очевидно, що мова йде саме про фізичну особу, яка повинна відповідати одному формальному критерію – наявність наукового ступеня, і одному оціночному критерію – бути «визнаним фахівцем» у галузі права.

Наявність у тексті закону вищевказаних оціночних критеріїв може стати підставо для процесуальних зловживань збоку заінтересованої сторони справи. На разі законодавством не визначено критеріїв для віднесення тієї чи іншої особи до категорії визнаних фахівців у галузі права. Ключовим тут має бути згода сторін та суду про те, що певна особа є достатньо кваліфікованою у тій сфері правових знань, де планується запитати її експертну думку. Але як досягти такої згоди на практиці поки що залишається відкритим питанням. З цього приводу пропонуємо закріпити у законодавстві обєктивні критерії та вимоги, яким повинен відповідати юрист, щоб мати можливість бути залученим у якості експерта з питань права для надання відповідного висновку.

У підсумку варто зазначити, що введення до складу учасників судового процесу експерта з питань права загалом є доцільним та ґрунтується на прогресивному зарубіжному досвіді цивільного судочинства. За умови належного та повного законодавчого закріплення порядку здійснення експертизи з питань права, висновки експертів у галузі права сприятимуть покращенню якості судових рішень та підвищенню рівня їх юридичної техніки.

МАРИНА КОРНІЄНКО

юрист компанії "Правова група "ЮСТА-ЕКСПЕРТ"

02.02.2018