Деякі особливості цивільно-правового договору міни (бартеру).

Варто зазначити, що загальні положення щодо договору міни (бартеру) містяться у ст. 293 ГК України та § 6 гл. 54 ЦК України. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються законами України від 23 грудня 1998 р. № 351-ХР/ "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", а також прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". 

Відповідно до ч. 1 ст. 715 Цивільного кодексу України (Далі – ЦК) договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Частина 5 ст. 715 ЦК передбачає, що договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

До договору міни застосовуються загальні положення Цивільного кодексу про купівлю-продаж, поставку, контрактацію або інших договорів, елементи яких містяться у договорі міни.

Договір є двостороннім, тобто тут обов’язкова наявність двох сторін, кожна з яких одночасно є продавцем і покупцем товару(послуги тощо).  Також він є консенсуальний, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами, та оплатним. Договір вважається оплатним тому, що тут здійснюється передача товару, яка є за своєю природою певною платою за зобов’язання.

Не є договором міни обмін: речами з передачею їх тільки у володіння; речами з передачею їх лише у користування; товару на послуги про його переробку; товару на відступлення майнового права; векселями при різній вексельній сумі; житлових приміщень, які особи займають як наймачі; договір, при якому здійснюється обмін неякісного товару, придбаного фізичними особами у роздрібній торговельній мережі.

Предметом договору міни може бути товар, який є у власності сторони на момент укладання договору. Товаром можуть бути різні рухомі та нерухомі речі, які знаходяться в цивільному обороті, тобто об’єкти, що можуть відчужуватись відповідно до законодавства, а також інше майно з урахуванням його особливостей, встановлених законодавством. Такі особливості, передбачені ч. 2 ст. 192, ст 193, ч. 2 ст. 194 ЦК для купівлі-продажу валютних цінностей, цінних паперів тощо, поширюються й на міну. Умова договору щодо предмета повинна містити найменування та кількість товару. Іншою особливістю договору міни є те, що предметом не можуть виступати гроші. Хоча і з цього правила є виключення. Наприклад, відповідно до ч.3 ст. 715 ЦК договором може встановлюватися доплата за товар більшої вартості, що обмінюється, на товар меншої вартості (якщо предмет обміну не є рівноцінним щодо іншого).

Щодо товарів, які не можуть бути предметом договору міни, то законодавством встановлюються обмеження щодо окремих видів товарів, які можуть бути предметом бартерного договору. Наприклад, не можуть бути об'єктом міни (бартеру) основні фонди підприємств, що є державною або комунальною власністю (ст. 293 ГК України). Постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 29 квітня 1999 р. було затверджено відповідні переліки товарів (робіт, послуг), щодо яких товарообмінні (бартерні) операції забороняються.

На сучасному етапі розвитку цивільного законодавства існує ряд проблем, які пов’язані з даним договором. Наприклад, на сьогодні у законодавстві відсутня презумпція рівноцінності майна, що є предметом договору міни. Тобто, особа може обміняти річ на іншу, яка в грошовому еквіваленті буде значно нижчою за обмінювану. Позитивним є те, що по суті сторона договору міни не обмежена еквівалентом майна і використовує це право на власний розсуд, а негативним є благодатний простір для зловживань таким правом. Наприклад, сторона договору може ввести іншу в оману щодо справжньої вартості чи якості майна, в такому випадку такий договір можна визнати недійсним в судовому порядку, але довести свою точку зору буде тяжко. Особливо проблема стосується рухомого майна, грошовий еквівалент якого тяжко визначити, а товарознавча експертиза недоцільна. (Наприклад, обмін телевізора на холодильник, якщо вони побували вже у використанні. Дійсно, визначити ціну досить складно.)

Зовсім інша ситуація з нерухомим майном (житло, земельні ділянки та ін.). Переважно такі договори укладаються при наявності документів, які містять оцінку вартості майна, хоча це не слугує обмеженням для продавця занизити чи завищити вартість. Але це вже буде стосуватися більше принципу економічної доцільності такої вартості майна та особистого бажання продавця.

Варто також наголосити на деяких особливостях договору міни нерухомого майна. Нерухомість не обов’язково обмінювати на іншу нерухомість, законодавець передбачає можливість обміну на послуги чи будь-яке майно, яке не вилучене з цивільного обороту. У договорі міни житла обидві сторони мають сплатити державне мито за житло чи аналогічну платню (оплату за домовленістю при посвідченні правочину в приватного нотаріуса), виходячи з грошової оцінки майна. Взагалі, грошова оцінка нерухомого майна при його міні є необхідною, це випливає з ЗУ «Про державне мито», який передбачає ставку державного мита, що стягується за нотаріальне посвідчення договорів відчуження нерухомого майна (така ставка має вираховуватись з грошової оцінки такого майна).

При обміні нерухомого майна на нерівноцінне нерухоме майно можуть також укладатись додаткові договори на компенсацію різниці іншим майном, грішми чи послугами. Наприклад, при обміні земельних ділянок укладається окремий договір на компенсацію майном або грішми стороні, що надала земельну ділянку більш високої вартості. Різниця в цінах повинна бути оплачена безпосередньо до або після передачі земельної ділянки, що має більш низьку ціну. Право власності на об’єкти нерухомості (житло, земельні ділянки) виникає після одержання власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Це означає, що кожна зі сторін договору міни після його укладення має самостійно замовити в установленому порядку виготовлення документа про право власності, одержати його і зареєструвати.  Варто звернути увагу, що у разі укладення договору міни земельної ділянки обов'язково має бути додержаний принцип цільового призначення земельної ділянки.

Важливим питанням є форма договору міни. Даний договір має відповідати вимогам, які встановлює ЦК щодо форми правочину. Відповідно до загальних вимог, які встановлює ст. 205 ЦК, такий договір може укладатися в усній та письмовій формі. В усній формі договір можна укласти у випадку здійснення обміну речей матеріального світу/послуг в побутових цілях, мають не високий грошовий еквівалент та якщо Законом не передбачена обов’язкова письмова форма, нотаріальне посвідчення, реєстрація. При обміні речей, які мають певну цінність, ватро все ж застосовувати письмову форму договору, оскільки це забезпечує можливість захистити права сторони договору в суді. Відповідно до ст. 208 ЦК, у письмовій формі потрібно вчиняти договір міни між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою та правочини на суму, що перевищує двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Оскільки гроші не є предметом обміну, то тут варто застосовувати принцип грошового еквіваленту вартості речі матеріального світу чи послуги, яка є предметом обміну. Договір міни укладається обов’язково в письмовій формі, коли він потребує нотаріального посвідчення (ст. 209, 657 ЦК) та державної реєстрації (ст.210). Предметами таких договорів міни можуть виступати: земельні ділянки, єдині майнові комплекси, житлові будинки та інше нерухоме майно, транспортні засоби тощо.

У договорі міни мають зазначатись: Особиста інформація про контрагентів( П.І.Б., паспортні данні,  юридична назва, адреса, контактна інформація тощо); предмет договору (об’єкти матеріального світу, послуги, цінні папери тощо); ознаки, які індивідуалізують предмет обміну (назва предмету, послуги, проектно-технічна документація, індивідуальні ознаки (розмір, колір, якість тощо) та інші відомості, які характеризують предмет); інші умови (наприклад, обов’язок передати річ в майбутньому); дата, підписи осіб (або їх представників), печатки (юридичні особи чи ФОП).

Отже, на сьогодні цивільно-правовий договір міни-бартеру має багато недоліків, особливо що стосується його законодавчої неурегульованості. Попри всі проблеми, даний договір залишається досить дієвим цивільно-правовим інститутом та може успішно використовуватись при укладені правочинів в сучасних умовах.

юрист

юридичної компанії "Правова група "Юста"

Ткачук Павло Олександрович

24.06.2015